Які зміни у суспільстві чи культурі зараз вас найбільше зачіпають?
Знаєте, я щасливий, що я дожив до цих днів. Ми зараз на тій самій сторінці підручника історії, де зафіксована поворотна точка Всесвіту. Це буває боляче, важко, дискомфортно, але водночас радісно та щасливо. Це неймовірно. У нас у 90-х був слоган для вечірок: «Життя на піку емоцій». От не варто вигадувати яскраві слогани, бо потім доведеться в них жити.
Я люблю розмовляти з таксистами. У них зазвичай «катастрофічна свідомість» — усе пропало, усе жахливо. Мені подобається за ці 15 хвилин дороги пояснити їм, що насправді все супер. Зміни у нашій соціальній тканині фантастичні: українці нарешті почали цікавитись одне одним, собою, своєю тяглістю — звідки ми взялися і хто ми є.
З іншого боку, я розумію і повторюю: ми всі втомлені, роздратовані, травмовані і в горі. Абсолютно всі — від таксиста до президента. Це важко. У мене немає власних дітей, але я дивлюсь на своїх племінників (їм 14 і 18) і розумію, що ця війна з ними назавжди. У це відчуття я вкладаю все: і біль, і гордість, і безсилля, і щастя причетності. Я навіть не уявляю, як цей «пік емоцій» витримують підлітки, яких і так штормить через гормони, а тут ще й такий контекст.
Звісно, дратує втомленість від війни, дратує успішність російських кампаній про ТЦК — це просто неймовірно висаджує. Але водночас цікаво спостерігати, як соцмережі змінюють нас: наші очікування, манеризми, коло спілкування.